?

Log in

detsyk
Recent Entries 
29th-Aug-2011 12:40 am - 66 євро
Skantar
Та все ж ще пару слів про моє подальше перебування на фестивалі...Мене і далі сушило, тож я вирушив у пошуках зворотньої тари (пластмасових склянок), через яку я і не міг купити пиво, адже за неї треба було заплатити одне євро, за пиво 2,80, разом 3,80. Ну а я мав як уже відомо лише три євро. Нічого не знайшовши я вирушив у бік села, яке лежало неподалік від фестивалю. Як виявилось у ньому не має жодного магазину. Ясно. Ну, значить прийшов час трешувати. Я згадав нашу з Хробачком юність, коли ми не бридились пити недопиті залишені на вулиці коли, живчики, сочки, короче все, що мало більш-менш нормальний вигляд. Тож я копнув одну пачку з соком, хм...напівповна, спробував...шось це не дуже помаранчевий сік, вода якась. Копнув другу, та була ще більш повна. Думав що то виноградний сік, але спробувавши відчув присмак алкоголю. Дивлюсь на пачку, 7% алкоголю, Санґрія, вино щоденного вжитку в Іспанії. От і прекрасно. Після випитої літри Санґрії все стало на свої місця. Я знайшов 5 пластмасових склянок, також розповівши свою історію одному молодому німаку, отримав від нього 5 євро. За кожну скянку отримав по євро і так я вже став при грошах.
В липні ми з Французом заплатили по 66 євро за квиток на поїзд до Мюнхена, який мабуть став найприємнішою згадкою тієї подорожі. Цього разу провівши калькуляції виходить, що стільки ж само прийшлось мені стратити грошей на фестивалі. Здається це і є та ціна, яку ти повинен заплатити за класно проведений час в Європі.
Вночі я не поїхав фестивальним халявним автобусом, а допомігши дівчинці Сарі з купою її речей, поїхав в Ляйпціґ з нею на машині. Яку щоправда ми ще хвилин з двадцять шукали. Біля головного вокзалу я забрав свій ровер, по дорозі заїхав на цілодобову заправку по пиво, щоб хоч якимось чином відсвяткувати такий чудовий день. З чистою, спокійною і щасливою душею покрутив педалі...і поїхав далі.. =)
29th-Aug-2011 12:29 am - Diamond Eyes
guitar
Ці сутінки...настільки уповільнені музикою рухи, мерехтливе сяйво жовтих троянд.. Акустичні системи шепочуть тобі найніжніші та найкращі у світі слова. Здається що час просто не може уповільнюватись до такої степені, а звуки розкладатись на такі дрібні гармоніки. Розчиняючись у цій суміші спокою, витонченості та пристрасті, тобі здається що це і був той концерт Deftones на який ти чекав. Здається він може тривати вічно.. Хоча ні, він дуже скоро завершиться, а ти залишишся лише зі спогадами.. Усе це дуже відточено готує тебе до подорожі, змін і зустрічі з ними...

Покидаючи Ляйпціґ автобусом, що їде на фестиваль, я відчував неймовірне умиротворення, спокій та ажіотаж. Всього за дві години я побуваю на виступі Deftones. В голові лунають уривки їхніх пісень, сиджу і наспівую собі погружаючись все глибше і глибше...
Розпочинається все із тотальних розчарувань. Вхід на 6 євро дорожчий, фотокамеру я повинен залишити в інформ бюро, заплативши 2 євро, виступ Deftones триває 45 хвилин, випити пива я не можу, бо маю лише 3 євро в кишені... але до дідька це все, якщо вже за пів години буде неймовірний емоційний вибух!
На твоїх очах вивозять на сцену красиві зелені барабани, весь діджейський причандал Френка, як монтують рампу для Чіно, заносять та застеляють їхні домашні килими. З початком виступу тебе просто розриває від щастя! Здається, що після цього ти просто не зможеш жити без них, що поїдеш в кожне наступне місто, де вони виступатимуть. Погода була по дефтонсівськи хмарною, безпроглядно затягнутою сірою пеленою...але куди ж без "The sun!!! Shove it, shove it shove it!!!". І його таки виштовхнули з-за хмар, коли звучав трек "Minerva", який Чіно присвятив для Чі....це було епічно. Під час пісні "Sextape" Чіно спустився до публіки і співав у сплетінні рук та тіл ближніх, всього в метрах так трьох від мене. Закінчилась же вся ця феєрія піснею "7 words" та кинутим додолу мікрофоном. Це було потужно, сильно, незабутньо!!! Хоча ні. Незабутнім був наступний момент. Вийшов Ейб і запустив барабанні палички в народ, я тільки окинув поглядом їх, адже дістатись до них для мене було неможливо..обертаю голову і бачу здоровечу постать гітариста Стівена Карпентера. Він запускає з десяток медіаторів, його рука і рух настільки цілоспрямовані в мою сторону, так наче він говорить мені: "Ей, Децик, я знаю що ти граєш на гітарі, цінуєш нашу творчість. Лови медіатор!" Я піднімаю руку, один з медіаторів попадає мені просто в долоню і я закриваю її. Ось це було справді неймовірно! Спочатку я не зметикував, що багато з медіаторів могли попадати під ноги, а може я просто не міг оговтатись від цих щасливих миттєвостей.. Та все ж я побачив як хтось намагається підібрати один з медіаторів на землі, але помилившись лише перекидає чорну кришечку від пива. І тут висловлюю подяку німецьким пивоварам, які зробили її чорною як і медіатори Стівена. Чому я їм дякую? А тому, що цей момент привернув мою увагу і я забрав медіатор, який лежав всього в 20-и сантиметрах від тієї кришечки.

Такими були діамантові очі та зустріч з Deftones. І я неодмінно повторю все це ще раз!!!
25th-Aug-2011 06:03 pm - My own summer
Skantarius
Я ніколи не любив останні тижні літа. Невідомо чому вони перетворюються на беззмістовні, спустошені, виснажливі дні. Ну і звичайно, якщо ти не зміниш цю ситуацію сам, за тебе це ніхто не зробить. А інколи тобі просто потрібен час, щоб все переосмислити.
Саме тому цього року я залишив все задумане і звалив геть. Це вже просто було не до витримання. Це місто трафляло мене все більше і більше. Як то каже безсмертний класик Тревіс Мейд "це місто давно пора покинути". Тож Німеччина мала поставити все на свої місця. І це було одне з найправильніших моїх рішень цього літа.
Ляйпціґ. Нічого особливого в плані архітектури і краси міста. Але контингент людей до яких я потрапив дав мені спокій та простий душевний відпочинок. Ці вечори та нічні велосипедні прогулянки просто зірвали мені дах. Одразу ж в перший день ти потрапляєш на вечірку в центрі міста, у великій олдовій квартирі. Через відкриті вікна лунає драм, ти поринаєш у темряву, щоб дихнути свіжого нічного повітря... і завмираєш від прекрасного костелу, який впирається у вікна квартири. Вуличне світло руйнує реальність і кидає на тебе безліч циферблатів. Стрілки та цифри пробиваються через твою свідомість на зовні, розбиваються на дрібні частинки падаючи тобі під ноги.
Всього за добу Deftones будуть настільки близько, що не зустрітись з ними буде просто неможливо.
guitar

Перше, що тебе зустрічає у Баварії це  яскрава помаранчева станція метро на Марієнплац. Проста та витончена вона виводить тебе в саме серце Мюнхена. Де тебе зустрічають гучними вигуками, музикою та повітряними кульками, виглядає так, наче всі чекали саме на тебе. Безліч баварців та чужоземців заповнюють центральні вулиці та бари. У повітрі буквально витає аромат німецьких ковбасок, пронизуючи наскрізь листя дерев та стіни будинків. Він переслідує тебе скрізь, ну так, на всяк випадок, щоб ти на забув, що ти в Баварії!


Саме в цьому прекрасному місті ми познайомились з Ларою. Головним чином завдяки нашій подорожуючій вчительці міс Вел, яка зустріла Лару в Індонезії. Гарний, незахаращений непотрібними речами інтер’єр, та нестандартне вікно у ванній, якнайкраще відображають для тебе життя молодих людей у Баварії. Включаєш радіо з якого лунає євро-поп, даєш побільше звуку і включаєш у душі літню воду. Відчуття наче ти дійсно живеш тут роками, щоранку приймаючи душ бачиш ці дерева та будинки, п’єш каву і шнуруєш на навчання в
Мюнхенський універ.


На другий день нашого перебування Лара повела нас в "Інгліш парк". Вона вмирара з голоду після ранкового навчання, ми ж просто хотіли спробувати справжні баварські ковбаски – "вайсвюрст", що в перекладі означає білі ковбаски. Як виявилось вони аж ніяк не смажені, а варені! А на смак так би мовити дієтичні, але аж ніяк не жирні і масні. Нам не зовсім пофартило, адже саме в ці дні Ларі потрібно було сідати за навчання. Втративши провідника, але отримавши корисні настанови, ми пошвендяли в пошуках
серфінгістів у тому ж таки парку. Просто в голові не вкладалось, як можна серфити на ріці??? Як виявилось, все можна, просто треба, щоб міська влада вміла головою думати. Видовище просто неймовірне, здається , що ці люди настільки обожнюють серфінг, що при найменшій можливості приїжджають на ріку. Можливо навіть жертвують обідом на роботі, натомість сідають на ровер, чіпляють біля рами серф і йдуть на "обід".


На останок ти не забуваєш засмердіти хату неясним, але смачним сиром і з великими потугами покидаєш це чудове місто. Але лише для того щоб ще глибше пізнати Баварію. Тебе везуть у спортивному BMW на швидкості 245 км/год, ти просто не можеш оговтатись від тамтешніх краєвидів, від безкраїх плантацій хмелю. Ти дивуєшся. Але в тих краях ти можеш почути тільки одну відповідь. "Все саме так! Тому що це Баварія..."

Skantarius

Хороша мандрівка супроводжується приємними емоціями та ажіотажем. А офігенна мандрівка супроводжується пофігізмом, невиконаними завданнями та хорошими людьми. У моменти коли ви здобуваєте два чарівні каптури, що віддають травою та помаранчами, ти розумієш, що кращого початку не може бути.

Далі приходиться йти болотом, крізь дощі, холодні вечори та заморені міста, але скрізь будуть люди, які зупиняться, спитають як твої справи та й куди ж ти прямуєш чоловіче. Може навіть кинуть тобі пару копійок як жебраку, або врешті решт і ти обідраний і нещасний залишиш їм щось хороше на згадку. Отак доплентаєшся ти до Відня. І так! Можна пропустити безліч облич! Можна відкинути теж підходящі варіанти! Але найкраще буде піти випити чаю і вийти привітатись з першим зустрічним. У вечері ти зустрінеш Австралію та Велику Британію. Певно й не зустрінеш, але подумаєш як би добре було туди з'їздити, якби ти поменше думав.

Австрійський автостоп нікудишній. Саме тому ми залипли, як спочатку думали, а потім виявилось, шо зависли на заправці за сорок кілометрів від Відня. Рано ти починаєш розуміти, шо ці всі довбані капіталісти зажрались і ложили брати будь-кого з собою. Тому слов'яни, нормальні хлопці та дівчата, обов'язково заберуть тебе звідси, щоб тебе шляк не трафив. Їдеш з чехами і думаєш, ех дякую тобі Боже, що такі класні люди попалися саме нам. Але шо там, ясно шо все рішають каптури. Дощ валить майже всю дорогу, але тебе вже давно розмило по вікнах авто. Музика, вітер, дощ і гори заставляють тебе розчинитись у дивному поєднанні австро-чеських Альп. Їдеш і думаєш, якби то розчинитись на молекули так, щоб ніхто не побачив. Не вийде. Звучить оголошення: "Через тридцять кілометрів ви прибудете в Клягенфурт!"

23rd-Feb-2011 02:12 pm - Альпи
Mongokodopungu

Воно того варте!!! Забити на всі ці Бикавєлі та інші відстійники. Не кататись більшу половину зими. Але відкрити сезон в Альпах!!!

Чесно, це навіть не до порівняння. Заплатити 62 євро за два дні, але відкататись так, щоб вся твоя мармиза була червона як сицилійський апельсин. Обидвоє ж бо залиті гарячим італійським сонцем. От тільки обдуті різними вітрами. Перша - гірськими, друга в свою чергу морськими.

Бардонеккіо. Саме там проводились всі лижні та бордерські змагання на зимовій олімпіаді Торіно 2006. Чудово підготовані схили, безліч підйомників, трас та вершин. Майже до кожної з них одним підйомником ти не піднімешся. Мінімум двома. Часом підніматися необхідно дійсно довго. Але ж як кайфово потім спускатися!!! А які караєвиди на кожній з вершин! Вибачте, але там просто кінчити можна. Навколо тебе височіють вершини по 2500 – 4000 метрів. В долинах між ними втискаються невеличкі села, і однією величезною змією тягнеться автобан. Краса не земна! Спустись на пару метрів і ти побачиш зовсім інший вид, перейди на іншу частину пагорба і ти побачиш ще інший. Гори ніколи не можуть бути одноманітними. Саме тому я завжди надавав перевагу їм, а не морю. Хоч в кожному з цих витворів є свій кайф.

Найдивовижніша штука цього туристичного закутка це фрірайд траси. Так, так, окрім гарно засніжених і втрамбованих трас, ви можете покататись на цілині. Обриси траси дуже явно присутні: вирубаний ліс, думаю, що почищено від каміння, на випадок того, якщо якийсь придурок захоче розбити собі носа чи голову. Але сніг лежить там недоторканною,  первинною білою пеленою. Гора Jefferau це взагалі щось унікальне. Її вершина лиса, звичайно, що тут нічого особливого. Але! Є втрамбовані траси, а на відрізках між ними, величезними просторами тягнеться цілина. По якій і їздять бордери. Ну а який нормальний бордер буде їхати трасою, коли навколо таке прекрасне бездоріжжя?!

Ну і що тут скажеш? Я наприклад сказав собі так: краще я буду кататися 7 днів на рік, в Альпах і балдіти, ніж тарабанитись по наших задрипаних трасах, які в ціні не відрізняються ні разу. Хай навіть сам буду їздити! Але воно того варте!

 

P.S. Ну і де ще можна кидатися в крайнощі, як не в Альпах?

guitar

Вибач, але я повідгинаю всі загнуті сторінки твоєї книжи. Попрасую ті, які политі водами твоєї ванни. Постираю всі ці жовті та помаранчеві лінії, хоча вони мені так подобаються. За вікном моросить приємний дощик і вітер ганяє поодинокі поліетиленові духи. Ці лакричні цукерки до біса специфічні, але ж такої прикольної форми. Та й поїдати їх досить цікаво. Ще кілька хвилин тому все було так спокійно. Я сидів на цьому затишному дивані, приємне розсіяне мрякою світло падало на сторінки. А зараз? Звідки весь цей балаган? Для чого весь цей гамір??? Я починаю по справжньому ненавидіти італійців, навіть не перебуваючи в їхньому оточенні.

Я відразу вподобав собі це місце на диванчику біля балкону. Я не знав чому, просто ось так було мені там добре. І все. На третій день, коли зник туман і вітер розігнав усі хмари, сонце освітило прекрасні білі вершини. З того боку Альпи.
Skantarius

Знаєте як можна перетнути кордон між двома країнами три рази за хвилин так 45? І завжди в іншому місці. Дуже просто! Потрібно лише, щоб між ними протікала річка. Саме так я тричі виїхав з Австрії і тричі в'їхав в Швейцарію.

Класно говорити з прикордонниками, коли вони нормальні люди. І говорять з тобою ввічливо і з розумінням. А не так, як деякі бидлани. Отож, австрійські прикордонники гарно пояснили мені як виїхати на автобан і їхати в потрібну мені сторону. Але я чемно провтикав поворот і заїхав в найближче село. Знаєте, так мабуть і краще. Бо села там на стільки шикарні, шо починаєш думати, чи не поселитися б тут на завжди?

Краса красою, але ж треба вернутися на автобан. На карті дивлюсь де найближчий перетин дороги з автострадою. Доїжджаю, але раз, а дорога з нею не сходиться. От і фігариш пряменько через міст в Австрію. Ну і ше раз так само відбувається. І аж після довгих старань ти потрапляєш туди куди треба. Але які там старання? Можливо це я!? Самовільно їздив цими мальовничими австрійськими та швейцарськими селами?

           А потім були дороги! Такі шикарні і чудесні альпійські дороги, шо просто зносить дах! Як же ж кайфово їхати по дорозі, яка знаходиться на висоті 1638 м над рівнем моря! Ці безкінечні тунелі тягнуть тебе за собою в безодню гір. Але тебе всеодно пре, пре і перевертає навколо всіх можливих осей. Тяжко бувало місцями, звичайно, тумани, вузькі дороги. Але, що мені? Ми з Бо
ґданом, ще не таке долали на наших рідних карпатських перевалах!!!!

21st-Feb-2011 03:54 pm - Довбані німці!
Mongokodopungu

Я завжди поважав німців за їх організованість та порядок. Але ніколи не міг нормально поринути в їхню країну, щоб переконатися в цьому. Ну і щоб оцінити, які вони з себе як люди та нація. І що ж я можу сказати, вони мене ні разу не розчарували, навпаки почали дивувати від самого кордону.

Просто невідь звідки, досить високо на горизонті починають з'являтися червоні вогники. Хаотично, але в той же час так бездоганно поскладані, що ти просто не можеш доперти, що це таке. А виявляється це вітряки з їхніми сигнальними вогнями. Вони і наповнюють енергією електричні жили цієї країни. Саме тому твоїм очам відкриваються чудові краєвиди нічних міст, які здається освітлюють і все небо, вливаючи в нього затишне жовте світло. З величезних відстаней ти можеш побачити кожен контур центральної частини міста.

Довбані німці! Вони встають о шостій! А о восьмій вечора ти вже не знайдеш ні одного відкритого магазину. З готелями майже те саме, глухо як в танку. Ну звичайно, що найдорожчі з них будуть чекати тебе день і ніч. Але ж як класно їхні швейцари говорять англійською, і не можу сказати що чути хоча б якісь нотки акценту. Та які там швейцари, всі з ким мені довелось спілкуватись за цей короткий відрізок часу, так ввічливо та щиросердно старалися допомогти і щось пояснити. Що ти просто думаєш, які ж вони класні чуваки! Всім би такими бути! Цього грубенького хлопаку з готельчику на який вдалось натрапити просто за щасливим збігом обставин я взагалі ніколи не забуду.

Він вже збирався йти додому, але ні, раз людям треба, значить поможу чим зможу. Навіть, якшо вони оглянуть номери, а потім скажуть: "Вибачте, але нам не підходить". Я всеодно покажу їм все що є. І витрачу на це СВІЙ дорогоцінний час.

А чи можуть зробити так в нас?

Ну і не забуду цей веселий вираз його обличчя, коли я питав чи заповнювати графу "Чи є у Вас діти?". Він відповідав: "not important", як і на більшість інших граф, які я таки заповнив. Ну і прикол з паперовим годинником про який я вже чув до того. Питаю де можна залишити машину. Він каже, що ось так на вулиці можна, але тільки до восьмої години. Потім потрібно поставити паперовий годинник з наставленою годиною, яка буде відповідати часу в котрий ви поставили свій автомобіль. Далі вам необхідно повернутись до авто і якщо ви бажаєте залишити його ще на довше, переведіть годинник. Все просто, оригінально і на совість. Як і більшість речей у німців.

Нюрнберг. За годину, яку я провів в цьому місті, встиг по справжньому ним захопитись. Велика старовинна частина міста просто захоплює. Між іншим майже вся обгородженна старим муром. Обов'язково повернусь.

Ну і ще пару речей за які я люблю Німеччину. Як же ж класно, коли ти можеш їздити по шикарних автобанах, за які не треба платити ні цента. Вони самодостатні, їм не потрібні ваші гроші, на відміну від інших європейських держав. І так!!!! На їхніх автобанах немає обмеження швидкості, лише рекомендована 130. А ти вже сам вирішуй чи ти бажаєш гнати під 200, чи економити бензин і їхати 90. А ці камінці, як вони бездоганно поскладані попри трасу. І ліси, які вичищають і впорядковують робітники, мабуть цілий рік. Ай, до дідька не можу більше писати. Довбані німці! Вони роблять все тільки як найкраще. Вони просто круті!!!

17th-Feb-2011 09:55 pm - Без паліва
Skantarius
Я розповім вам історію про те як можна не спати цілу ніч, ну хіба з дві годинки. Рано підірватись і без паліва їхати цілий день, при чому 450 км з них за кермом. Або ні, не розповім. Єдине хочу сказати, що перетин Україно-Польського кордону останнім часом приємно дивує. А, ну і ніколи б в світі не подумав, що в кафетерії, який належить заправці, може бути на стільки смачна і не дорога їжа. Заправка Orlen, якби хто питав.
This page was loaded May 23rd 2017, 8:47 am GMT.